Червона буря в склянці кримської води або Як комуністам не вдалося зірвати українські збори

Червона буря в склянці кримської води або Як комуністам не вдалося зірвати українські збори

ВО "Свобода"

28 вересня 2008 року в Криму, у місті Сімферополі, сталася подія, яку  українці зможуть по-справжньому оцінити тільки через роки.  Відбулися установчі збори, на яких створили  ініціативну групу для підготовки проведення Всеукраїнського референдуму з відміни автономного статусу Криму та спеціального статусу міста Севастополя.  Ці збори відбулися всупереч провокаціям,  заздалегідь ретельно підготовленим кримськими  червоними силами, і всупереч розчаруванню місцевих фінансованих кримською владою проросійських ЗМІ, які прийшли подивитися на подію в розрахунку на те, що збори будуть зірвані і потім можна буде донесхочу зловтішатися "громкім провалом бандеровцев".

...Прихисток кримських націоналістів у Сімферополі - українська церква, розташована в увінчаному колонами колишньому будинку офіцерів.  Ззовні ніщо не видає у ній культового релігійного приміщення - немає звичних для церков куполів ані хрестів. Звичайнісінький  побудований в совкові роки будинок культури.  Як сказав мені український протоієрей, отака кримська реальність. Якщо московська церква хоче побудуватися собі приміщення - то їй завжди будь ласка.  А українська церква владі не потрібна - на неї тут влаштовують справжнє гоніння.  Хоча українських церков  у Криму дуже потребують. Тут немало українських сіл, і люди хочуть приходити молитися до свого національного храму.

Всередині церкви оку відкривається неймовірна краса. Горять свічки, висять образи - як у справжній церкві. Але часу на те, аби зупинитися і оточити себе думками про вічність, - немає. "Якщо хочете зареєструватися на збори - вам туди". Мене проводять до кімнати, де вже повно людей, і ще немало стоїть у коридорі. Дві жіночки  реєструють  приїжджих з різних куточків Криму - тих, котрі братимуть участь в зборах. Витягую фотоапарат і тієї ж миті одна з жінок насторожується - "Ви хто?". Опісля пані Галина, мама голови Кримської організації ВО "Свобода" Едуарда Леонова, пояснить: "Ми тут в такому Радянському Союзі живемо - ви й не уявляєте. На кожному кроці можна чекати провокації".

Збори призначені на 12 годині у гарнізонному будинку офіцерів. Щойно десята, але комуністи, кажуть, вже гуртують свої ряди - планують заблокувати вхід.  Скориставшись тим, що  мене в Сімферополі ніхто в обличчя не знає, разом з двома сімферопольським свободівцями   здійснюємо розвідувальну "вилазку" у ворожі ряди.   Натовп під будинком офіцерів можна розпізнати здалеку - його вінчає приблизно сотня російських прапорів - триколорів та червоно-серпасто-молоткастих стягів.  Проходжу поміж рядами, вивчаю контингент.  Переважно літні люди. Обличчя сповнені задоволення і пихи - вони мовби прийшли на первомайський парад. 13-14-річні підлітки бігають з російськими прапорами, вочевидь, не маючи зеленого поняття, за що  "борються" і проти чого виступають. "Це, певно хлопці з профтехучилища - їх комуністи часто використовують", - шепоче Максим.  Головне моє завдання - не заговорити українською. Бо тоді кінець -  одразу розсекретять.  У мене таке відчуття, ніби машина часу повернула мене на один день у минуле - у які-небудь радянські 80 роки. Але викривлені і спотворені до маразму. Невже сьогодні, на 17 році незалежності, таке можливе?  Аби створити червоній компанії гарний настрій, керівництво заходу потурбувалося про музичний супровід.  Обабіч натовпу стоїть вантажна маршрутка, з якої визирають музичні колонки.  "Лєнін всєгда живой"  - завиває  звідтіля старомодний мотив.   На кожному кроці носять антиукраїнські лозунги. "Криму - рускій язик". А он, під написом  "Бандеровци, ваше мєсто в схроне",- зображення російського орла, який трощить у кігтях український тризуб.  "Можно сфотографіровать?" - " А для чєго?" - "Для кримской правди" - лукавлю заради святого діла, бо треба ж розповісти Україні правду про те, що нині відбувається в Криму. Хлопець випльовує цигарку і кличе  товаришів, які розправляють груди перед фотоапаратом.  За кілька метрів наштовхуюся на літню комуністку з рудою завивкою, яка роздає інструкції своїм "дівчатам".  "Бандеровцев нужно побіть і отправіть в Амєрику!".  "Гу-у-г" -  задоволено гудять "дівчата" на знак згоди.  Бабусі, бабусі, і які червні чорти вас сюди принесли? Сиділи б удома, в'язали шкарпетки, онуків бавили... Здогадуюся,  що то прогресуючі вітренківки.  Таємницю живучості отих бабусь  знову ж таки розкривають кримські свободівці. Сивочолих вітренківок завжди пускають наперед, як у давні часи лучників чи піхотинців. Вони спочатку викрикають різні агресивні  гасла - розпалюються - а  потім перші починають битися сумочками. А хто ж даватиме здачу бабусям? Навіть міліція їх не зачіпає. Так бабці і розмахують сумочками, поки не змучаться старечі руки. Тим часом головне завдання виконано - спровоковано бійку. Тому мітинги за участю вітренківок вирізняються особливою агресивністю і божевіллям.

Повертаємося до української церкви, де вже формується колона учасників зборів. Несподівано лунає наказ: до місця зборів добиратися групами по кілька осіб - на кожному кроці на нашому шляху уже стоять міні-загони комуністів, які мають своїм завданням влаштовувати провокації. Розбиваємося по четверо-п'ятеро осіб і проходимо вулицею. Комуністи розгублені - вони розраховували на інше. "Пильнуйте, аби ніхто не відстав від натовпу, не залишався один", - намагаємося тримати одне одного в полі зору. Коли на горизонті з'являються російські прапори, ми вишиковуємося в колону. По обидва боки завмерли в очікуванні журналісти з кінокамерами і фотоапаратами. Між нами і комуністами - ряди міліції, беркутівців,  бійців внутрішніх військ. Прозорі шоломи, кийки,  захисні щити. "Серйозна почесна варта",- прикидаю подумки.

Побачивши колону українців, російські прапори починають розгойдуватися, ніби від нетерплячки.  Вмикають сирену, ніби там у них щось загорілося. "Вони без сирен не можуть, - коментує хтось з наших - сирени, мабуть, їх надихають".  Коли між нами і комуністами залишається кілька метрів, червоні починають розігрувати  заздалегідь сплановану комуністичну виставу.  "Вон із Крима", - кілька здорованів надривно ревуть у мегафони.  Видовище, яке, вочевидь, має своєю метою налякати, виглядає жалюгідно. Перевернуті білки очей, посинілі від крику набряклі обличчя.  На передньому плані грають біцепсами кілька напівоголених молодиків у безрукавках. "Це так звані штурмовики Грача (головного кримського комуніста - ред..), - пояснюють місцеві, - добре проплачені люди, які ходять на антиукраїнські мітинги - як на роботу.   "А їм що, вдягнути нічого?  Холодно ж на вулиці", - цікавлюся. "Це щоби добре було видно, які вони накачані, щоби українці боялися і не насміхалися". - пояснюють стан речей.

Увесь цей червоний натовп під російськими прапорами, який розмахує жіночими сумочками, захрипло горланить, тицяє дулями і корчить на обличчях неприємні міни, нагадує  групу втікачів з якого-небудь психо-неврологіного диспансеру. Прямо з відділення інтенсивної терапії. Проштовхуватися крізь нього щонайменше безглуздо, і ми вирішуємо провести збори під будинком, просто неба.

Хлопці-націоналісти беруться за руки і оточують  учасників зборів тісним живим кільцем - щоб захистити від провокаторів. Едуард Леонов передає в учасникам зібрання листок паперу - на ньому мають зареєструватися ті, хто бере участь в установчих зборах.  Комуністи, запідозривши недобре, пускають в хід свій найголовніший аргумент за кримську автономію - кефір. Пакети з кефіром надрізають і кидають на учасників зборів. Російськомовна кримчанка, яка у числі інших прийшла просто подивитися на зібрання, допомагає мені своїм носовичком почистити пальто. "Росіяни як дикунами були,  так дикунами і залишилися".- зітхає. Хтось з українців здогадується, що треба давати здачу. Піднімає напіврозлиті пакети кефіру і кидає назад. Кисломолочні бомби повертаються до комуністів.   У цьому безладі страждають і міліціонери - у них з фуражок, як з голубих блюдечок,  скапує кефір.  Так цим міліціонерам і треба. Замість того, щоби хапати отих аниукраїнських  вар'ятів пачками, пакувати в машини та відвозити до відділків, стоять і безпомічно кліпають очима. Тим часом збори не припиняються. Едуард Леонов оголошує кожен крок. Ось повернувся список з учасниками - зареєструвалося 212 осіб.  Зачитують порядок денний. Голосують.  На кефірну зливу, погрози і агресивні писки, які намагаються прорвати живий ланцюг, ніхто не звертає увагу - ми розуміємо, що творимо історію. Все решта дрібниці. І ось головна мить. Едуард Леонов виголошує, що збори відбулися, ініціативну групу, яка готуватиме проведення всеукраїнського референдуму, створено. Наша радість виливається в гімн України, який співають вже не тільки учасники зборів, але й усі ті, хто прийшов їх підтримати. Цей гімн вже не спроможне заглушити ані виття сирени, ані викрики червоних здорованів, які за той час,  поки проходили збори, відверто змучилися і дуже сильно охляли.  Тепер наше головне завдання - цілими і неушкодженими повернутися назад.  Комуністи зрозуміли, що своєї мети не досягли, і дуже рознервувалися. Розчарування помітне і на обличчях деяких кримських журналістів, які не уявляють, які ж вони тепер робитимуть репортажі, і розуміють, що правду доведеться щонайменше замовчати.  Вітренківські бабусі, як лисички, так і крутяться зі своїми сумочками довкола наших жінок.  Правило повернення усе те ж. "Не відставати, не залишати нікого наодинці".  Ми починаємо відходити, а комуністи ( ну й приставучі ж! ) - підтюпцем направляються за нами.  Свою злість виливають в  антиукраїнські викрики. "Бандеровци, вон із Крима".  Слово "бандерівець" у цих невігласів, які не знають української історії, асоціюється зі словом "ворог". Але нам до всього цього байдуже - ці привиди з минулого, які вважають Україну непорозумінням, хай хоч стріляються квашеними огірками. Правда, нас засипають каштанами,  тому доводиться пригинати голови.

...Жителі Криму і тверезомислячі кримські журналісти розповідають, що отак агресивно і нахабно комуністи поводяться  в Криму приблизно з рік. А все тому, що відчувають за спиною надійні плечі - антиукраїнську кримську владу, зокрема добру частину депутатів Верховної ради Криму, які сплять і бачать Крим частиною Росії.  Кримські червоні просто нахабно блокують будь-які українські акції - перекривають своїми червонити тілами дорогу або вхід у приміщення. Після того,  як вони один раз спробували це зробити - повторюють знову і знову. А все тому, що сходить з рук.  Навіть за часів Кучми, розповідають,  таких червоних шабашів тут не було. Міліція робила коридор і пропускала учасників українського зібрання в приміщення.

Війна у Грузії загострила проросійські настрої кримських антиукраїнських сил. Наприклад, під час російсько-грузинської війни на набережних кримських міст  з'явилася величезна кількість завезених з Росії футболок зі зображенням російського триколора. Добра якість за неймовірно малу ціну - всього 25 гривень. Носи-не хочу. А на кримських багатоповерхівках комуністи повивішували  невеликі російські прапорці на знак підтримки російської агресії у Грузії - вони висять там понині. Але найголовніше, що все це справа рук невеликої кількості людей, які галасливою поведінкою, заснованою на  тваринних інстинктах, створюють видимість, нібито весь Крим потребує автономії та любові від Росії. Насправді жителі Криму,  серед яких немало етнічних українців,  просто хочуть нормально жити. Зустрічати відпочиваючих, пригощати їх у своїх дивовижних кримських кав'ярнях, частувати настояними на кримських травах чаями. Жителі Криму до болю стомилися від антиукраїнських заколотників, які повсякчас роздмухують бурі в склянці кримської води. Вони чекають визволення від всього цього проросійського божевілля...

головний редактор газети ВО "Свобода"

Галина Миць